3 фільми вересня, на які варто звернути увагу

Eugene Noir (кіноголік зі стажем, засновник і ведучий "Клубу Анонімних Кіноголіків")

1. «Коли падають дерева» (реж. М. Нікітюк, 2018)

Найбільше моє кіношне враження за вересень. Нарешті в Україні почали знімати авторське кіно, де є місце якісної акторській грі, гумору і драмі одночасно; гарній картині, хорошому сценарію і режисурі, а також злободенному висветленню проблем суспільства.

«Коли падають дерева» - кінокартина, яка могла (читай «повинна») була з'явитися ще років 10 тому, як мінімум. Не те, щоб сюжет описує виключно колишні часи, але деякі з вас можуть нарікати на архаїчність сюжету. А я б посперечався. Часто-густо подібні життєві ситуації просто ми не помічаємо (можливо, не хочемо помічати), але потрібно. Дорослі герої, які намагаються вибратися зі свого «болота» контрастують на тлі уяви маленької героїні, яка живе мріями і своїми дитячими турботами. Марися Нікітюк за підтримкою державного бюджету України, а також Польщі та Македонії змогла відобразити максимально сильний драматичний кіновитвір сучасності.

Не без вад. Деякі епізоди нагадували а-ля «Бригаду», а відсилання до інших кримінальних теленовел мали місце бути, але загальні враження від цього не постраждали. Не скажу, що картина оригінальна в своєму жанрі і Никитюк не зверталася до прийомів інших відомих режисерів, але 9 незломлених з 10 кінострічка «Коли падають дерева» отримує заслужено.

2. «Герой мого часу» (реж. Т. Ноябрьова, 2018)

Повнометражний дебют дочки Іллі Ноябрьова кінокритики і любителі зустріли на «УРА». На відміну від «Коли падають дерева» Нікітюк, дана картина більш легковажна і комедійна. Легковажна - не в сенсі, безглузда, більше навіть біографічна. Але для кого? Явно не для Ноябрьовою.

Описаний образ більше збірний, але хтось явно побачив в ньому себе. Фільм розповідає про недалекого хлопця, який приїхав з малого українського селища в пошуках кращого життя в столиці - Київ. Разом зі своїм другом він погоджується на компроміси - працювати на роботі, щоб в найближчому майбутньому заробити грошей, відкрити свою справу і працювати на себе, а не «на дядю». Крім особистої вигоди герой кінокартини Жорик постає перед глядачем максимально чесним і справедливим - він домагається тієї справедливості, про яку ми кричимо, але смутно помічаємо, протягом усього фільму: в ЖЕКу, з сусідами, на роботі і в особистому житті. Чи вийде у нього? Чи досягне бажаного? Подивіться, і не пошкодуєте.

Не зовсім згоден з фіналом і в деяких моментах другорядні актори явно перегравали, але фільм вартий перегляду в вихідний день. Ставлю 8 героїчних подвигів з 10, іншими словами - українська комедія - це не тільки «квартальна лабуда», а й якісний гумор авторського кіно.

3. «Серце світу» (реж. Н. Мещанінова, 2018)

Переможець «Кінотавра», фільм був представлений на Міжнародному кінофестивалі в Торонто. Не обійшлося і без скандалів. Так як фільм розповідає історію про героя, що працює на притравочній станції, зоозахисники, ще не бачали картини, вже поставилися в багнети до майбутньої прем'єри. А дарма. Адже описується інша сторона медалі і всього-то фоном, все набагато глибше.

Головна тема - людяність і умови виживання. Головний герой - Єгор втік від своїх проблем в глушину працювати з тваринами, лікувати і піклуватися про них. Але від проблем, так би мовити, не втечеш. Як сніжний ком котяться за ним спогади, а минуле поглинає його настільки, що не витримує навіть добра душа героя. Фільм прямим чином показує, як зберегти людяність серед звірів, і чи дійсно звірі страшніше людей?

Незважаючи на те, що співавтором сценарію даної кінострічки виступив режисер нашумілої «Аритмії» Борис Хлєбніков, «Серце світу» не справив тих вражень і бажаного результату прокатників, охопивши меншу аудиторію. Та й чи варто порівнювати фільми, які практично нічим не схожі? Вирішувати вам. Але 7 лисиць із 10 заслужив, безсумнівно.

Дізнатися про останні події в кіно Ви можете у відповідному розділі.